МИ РАДІ ВІТАТИ ВАС НА САЙТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ОБ'ЄДНАННЯ "ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №17 - ЦЕНТР ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ "КАЛИНКА" КІРОВОГРАДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ"

Макуха Микола Семенович

Макуха Микола Семенович

30.04.1926 року народження.

Учениці 11-Б класу відвідали ветерана Великої Вітчизняної війни. Після 9–го класу Миколу Семеновича  забрали служити до армії.  Під час війни служив у військах зв’язку, був зв’язковим. Має нагороди: ордена та медалі.

Після закінчення війни служив у прикордонних військах. Протягом військової служби  пройшов шлях від рядового до полковника прикордонних військ. Всі ці звання він отримав  за бездоганне виконання  своїх  військових обов’язків та високий професіоналізм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Покатенко Григорій Георгійович

Покатенко Григорій Георгійович

 27 січня  1927 р. н.

Учні 8-А класу відвідали Григорія Георгійовича, який народився у с. Черняхівка, Кіровоградського району, Кіровоградської області.

15.12.1944 р. був призваний комісією при Кіровоградському  міському воєнному комісаріаті Кіровоградської області на діючу військову службу та направлений у частину до Одеси (артилерист протитанкових артилерій).    

З грудня 1944 по жовтень1945 рр. закінчував 24-й  навчальний стрілковий полк курсантсько-командного училища.  

17.03.1951 р. був звільнений у запас (демобілізований) у званні гвардії сержанта.Учні

Має  нагороди: медаль «ХХХ років Радянської армії та флоту» (1948 р.), медаль «За перемогу над Німеччиною  у Великій Вітчизняній війні» (1950 р.), орден  «За мужність ІІІ ступеня» (1999 р.).

Савчук Микола Іванович

Савчук Микола Іванович

Учні 9-А класу відвідали Миколу Івановича, який народився 26 жовтня 1923 року. Брав участь у Великій Вітчизняній війні, рядовий, нагороджений орденом  «За відвагу». Після бойових дій працював директором Кіровоградського кооперативного технікума імені Сая -  протягом 40 років. Сьогодні проживає зі своєю дружиною. Також найважливішими своїми нагородами вважає ордени «Трудового червоного прапора» та «Вітчизняної війни».

 

 

 

 

 

Хилько Віталій Федорович

Звіт волонтерської групи

       23 лютого 2012 року наша волонтерська група у складі:  Гончаренко Олени та Яременко Вікторії - учениць 11-А класу, вітали ветеранів мікрорайону зі святом. Спершу ми відвідали  Хилька Віталія Федоровича. Він нам не відразу відчинив двері, тому що в свої 87 років має поганий слух, але  був дуже привітним і запросив нас до квартири, ми віддали и йому гостинець, і Віталій Федорович почав розповідати нам, що у роки Великої Вітчизняної війни служив в Угорщині. Був кулеметником.  Закінчив 10 класів школи потім вступив до інституту, потім влаштувався на роботу. У нього було 4 дітей.  Чоловік також має дружину, але вона вже 3 роки, як не встає з ліжка, сама не їсть та не розмовляє. Кожного дня дідусь їй варить кашу та годує її.

Чоловік має 21 медаль – це як бойові нагороди, так і нагороди за сумлінну працю. Раніше ходив кожного року 9 травня на парад, але зараз не ходить, так як має хворі ноги. В бою лишився великого пальця на лівій руці.

       Незважаючи ні на що, Віталій Федорович був позитивний та не скаржився на життя. Був дуже вдячний, що про нього не забувають!

 

Руссо Володимир Іванович

 

Руссо Володимир Іванович

23 лютого 2012 року учениці 8- Б класу  відвідали ветерана Володимира Івановича. 

Він розповів нам про своє минуле і роки Великої Вітчизняної Війни.

«Спочатку німець сильний був, повітряний флот ще сильніший. А людей у нас дуже багато, як мурашок, на цих окопах. А він, німець, підніметься вгору, з  кулемета стріляє. Здіймає паніку. Ніколи не забуду того враження, яке склалося при паніці. Коли доїхали до Первомайська відбувся обстріл. Довго я там був. А  прокинувся від сльози медсестри, її сльози для мене були наче окріп по обличчю. Я отримав контузію та тяжке поранення, осколок так і не витягли з рани».

Володимир Іванович  писав раніше вірші, і один прочитав нам.

Сестра, скажи своє ім’я,

Щоб пам’ятать його навіки,

Як полем раненого тягла мене,

Не маючи з собою ліків.

Сорочку розірвала на собі, щоб рани перев’язати,

І плакала жаліючи мене,

Як рідна мати.

І чути крик, і ти біжиш,

Рятуючи радянського солдата.

Шепочеш: «Потерпи, мій брат».

А бій іде, кругом гуде і чути зойки, крики всюди.

Сестра, скажи своє ім’я,

Щоб пам’ятать його навіки.

І крізь  роки та віки, синам й  онукам розказати…

 

Бурлака Антоніна Павлівна

Бурлака  Антоніна  Павлівна

Жінка,яка попри всі складнощі потрапила на фронт і врятувала багато життів!

Була учасником  бойових дій у Великій Вітчизняній Війні. Брала  участь у Ленінградській блокаді. Має орден «Червоної зірки». Під час бойових дій проживала у місті Волховстрой. Має бойове поранення.

Пригадує, що благала,аби  її взяли на фронт, але так , як вона була  ще дуже юною, люди гадали, що вона не витримає цього навантаження. Та вона все одно йшла до  мети! Говорила: «Повірте, я витримаю будь-які випробування!»

На фронт вона пішла - дівчиною, а повернулась звідти вже дорослою мудрою жінкою!!!!!Саме на фронті   познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, але, на жаль, його вже немає  з нами…

Зараз Антоніні Павлівні 90 років. Вона має гарне самопочуття і завжди посміхається, не дивлячись на те, скільки всього страшного їй довелося пережити, яку кількість смертей вона бачила, як їй було важко.

Антоніно Павлівно, ми дякуємо вам за те, що над нами  мирне небо, ми можемо жити вільно. Ви доклали немало зусиль аби ми могли жити.

Дякуємо вам ще раз і бажаємо тільки одного - МІЦНОГО здоров’я!!!

Учні 7-А класу

Коширська Лідія Михайлівна

Коширська Лідія Михайлівна

     Учениці 9-Б класу, завітали до ветерана Великої Вітчизняної війни, Коширської Лідії Михайлівни. Вона народилась 14 листопада 1925 року. Брала участь у Японській війні; під час Великої Вітчизняної війни  працювала в госпіталі. Має багато нагород, одна з яких Орден Червоної Зірки.

Чоловік: Коширський Петро Дмитрович  22 червня 1922 року народження, в минулому -  військовий (майор), помер 14.04.2011р

Лідія Михайлівна має двох  дітей, також внуків та правнуків; проживає одна, її відвідує син;

 Хочеться відзначити, що ветеран душевно налаштована на краще,оптиміст, приємна жінка.

 

 

Павленко Микола Вікторович

Павленко Микола Вікторович

10.03.1925 року 

       Волонтерська група учнів 10-А класу відвідали Миколу Вікторовича.  Він народився у селі Онікеєво, Маловисківського району, Кіровоградської області в сімї колгоспників.

  Коли 15 березня 1944 звільнили їх село,  він був змушений  два роки ховатися  в ямах і підвалах, щоб його насильно не було вигнано німцями в Німеччину. Після цього Миколу Вікторовича призивають до армії. Він служить на  ІІІ Українському фронті.

12 липня 1944 року був поранений в праву стопу (відомо, що його права нога коротша за ліву на 15 см). Після того, як його направили в госпіталь на Кавказ, йому дали відпустку строком у 30 днів. Коли  вилікувався – повернувся в штаб дивізії, де був писарем. Нагороджений Орденом Вітчизни, медаллю (орден) Суворова, медаллю за перемогу у Великій Вітчизняній війні.

З Миколою Вікторовичем проживає його менша сестра, Ткаченко Анна Вікторівна (1928), яка  з п’ятнадцяти років працювала на колгоспних полях.  

1972(73) році - Микола Вікторович був звільнений з армії. Працював у колгоспі сторожем.

Не так давно у Миколи Вікторовича виявили страшну хворобу - рак шкіри обличчя. Але все минулося добре, завчасно звернулися у лікарню.

На даний момент Микола Вікторович дуже хворий і потребує постійного догляду.   

Здоров’я вам, Миколо Вікторовичу та Анно Вікторівно!