МИ РАДІ ВІТАТИ ВАС НА САЙТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ОБ'ЄДНАННЯ "ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №17 - ЦЕНТР ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ "КАЛИНКА" КІРОВОГРАДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ"

Спогади бібліотекаря про дідуся

Ліна Дмитрівна Назарова,

бібліотекар школи

Єфіменко Василь Пилипович 1918 року народження в с. Григорівці Лисогірського (Благодатнівського) району Миколаївської області – мій дідусь, був призваний до лав Червоної Армії у 1938 році. Служив на Балтійському флоті. Був командиром взводу. Тут і залишився під час війни в облозі Ленінграда. Їх частина доставляла  зброю через Фінську затоку на «Дорогу життя». З розповіді його відомо,  яке лихоліття переживали жителі міста Ленінграда і воїнів,що обороняли місто. Говорив, що доводилось ходити берегом Фінської затоки, збирати мертву рибку і їсти.

Після закінчення війни служив на Балтійському флоті в м. Таллін (1947 р.). А потім до кінця життя служив на Балтійському флоті у м. Большая Ижора Ленінградської обл. Мав нагороди…

Весь час був начальником охорони збройових запасів на Балтійському флоті, на березі Фінської затоки (Большая Ижора, р. Чорна). Пішов із флоту у званні підполковника. Помер 1 лютого 1985 року.

Навіки лишиться у пам'яті

Людмила Володимирівна Руденко,

 вчитель світової літератури

Навіки лишиться у пам’яті!

             Все менше і менше ветеранів залишається в життєвому строю. Даються взнаки і дитинство під час голодомору, і обпалена війною молодість, і сирі окопи, і рани.

         Безкінечні невгамовні страждання… Безсонні ночі… Не дожив до довгоочікуваного 9 Травня 1911 року інвалід Великої Вітчизняної війни Мережко Володимир Іванович – мій батько, якому довелося в роки війни пройти героїчний шлях дорогами України, Молдовії, Польщі, Німеччини. З яким нетерпінням він завжди чекав День Перемоги, готувався, виступав перед односельчанами, зустрічався з ветеранами.

          22 червня 1941 року гітлерівці розпочали підступну війну проти Радянського Союзу. Комсомолець Володимир залишився на окупованій території. В січні 1942 року заняття в Плетеноташлицькій школі припинилися, німці на базі школи відкрили госпіталь. Молодь примусово забирали до Німеччини. Юнак не бажав допомагати ворогові, тому переховувався, а біля серця тримав комсомольський квиток, хоч це було й небезпечно. Адже він глибоко вірив, що не бути рідній Батьківщині під п’ятою агресора.

        

Детальніше: Навіки лишиться у пам'яті

Спогади учня про прадідуся

Дмитро Литвинюк,

учень 6-А класу

Мільйони радянських людей загинули, щоб була  Перемога у Великій Вітчизняній війні.  Кожна сім’я втратила на війні своїх рідних. Мій прадідусь,  Мармалюк Сергій  Маркіянович, народився в 1906 році в селі Трояни, перед війною жив і працював в селі Тишківці, Добровеличківського р-ну, Кіровоградської обл., звідти і пішов на фронт.

В 1944 році визволяючи Польщу на Сандомирському плацдармі загинув. Про цей бій так розповідав прабабусі Ганні і її трьом дітям односелець і товариш прадідуся Сергія Салтановський Андрій Петрович. На плацдармі під Сандомиром йшов запеклий бій. Під натиском радянських військ ворог відступив за річку Вісла. Батальйон закріпився на другому березі, але опинився в облозі ворожих військ. Фашисти почали обстрілювати батальйон з гармат, направили танки, щоб знищити батальйон.

Детальніше: Спогади учня про прадідуся

Спогади директора

Володимир Олексійович Гора

директор школи

22 червня 1941 року мій батько - Гора Олексій Тихонович (25 жовтня 1916 рік – 16 січня 1966 рік) добровольцем пішов на фронт. Після завершення короткочасних курсів, отримавши військове звання «Молодший політрук», був направлений на Ленінградський фронт. Завершив війну в званні капітана. Захищав м. Ленінград, м. Сталінград. Нагороджений орденом «Червона зірка». Був сміливим, чесним, справедливим командиром.

По завершенню Великої Вітчизняної війни вчився, написав наукову дисертацію. став кандидатом історичних наук, доцентом, завідувачем кафедрою Кіровоградського педагогічного інституту ім. О.Пушкіна (тепер педагогічний університет ім. Володимира Винниченка). Вчив майбутніх вчителів.